Вступ
Проблема становлення і розвитку державності в Україні на основі норм Конституції України є однією з актуальніших проблем реформування політичної, економічної і духовної систем суспільства, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, входження України до європейського і світового співтовариства. Процес державотворення на демократичних засадах відбувається, але він проходить досить складно, що зумовлено перехідним етапом розвитку української держави і суспільства, низьким рівнем політичної і правової культури населення, відсутністю чіткої стратегії державотворення і правотворення, жорсткою конфронтацією владних структур на загальнодержавному рівні, поширенням корупції і організованої злочинності, особливо в економічній сфері.
В умовах світової глобалізації, європейської інтеграції набувають поширення ідеї про недоцільність державного суверенітету, ставиться під сумнів необхідність зміцнення державності, обґрунтовується можливість і необхідність посилення зовнішнього тиску на держави. Культивується право сили як спосіб вирішення міжнародних проблем.
На початку третього тисячоліття виникає чимало внутрішніх і зовнішніх загроз для держав, які створилися на пострадянському просторі. Ці країни шукають свій шлях до демократії. Відповідно на сучасному етапі актуальною є проблема, з одного боку, врахувати кожній державі позитивний досвід державотворення, який уже пройшли країни з усталеними демократичними традиціями, а з другого — не втратити вітчизняний досвід. На гостроту проблеми становлення і розвитку сучасної державності в Україні, як і в інших пострадянських країнах, суттєво впливають процеси глобалізації, формування і реконструкції світового ринку, нового економічного простору, інформатизація суспільства.
Специфіка сучасного періоду державотворення полягає в тому, що в суспільній думці посилюється розуміння необхідності демократизації
суспільних відносин, оптимізації зв'язків держави і громадянина. Водночас інститути державної влади ще не готові до партнерських відносин з людиною і громадянином. Особа розглядається державою, як і раніше, в основному не як активний суб'єкт політико-правового процесу, а насамперед як об'єкт впливу на неї з боку влади. Це значною мірою характеризує виконавчу владу. Нові умови, високий ступінь комунікативності, інформатизації суспільства при реалізації ідеї демократизації державної влади, її децентралізації за вертикаллю посилюють корумпованість чиновників, державний рекет, бюрократизацію. Суттєво порушуються права та свободи людини і громадянина. На жаль, впровадження в життя конституційного принципу ідеологічної, економічної і політичної багатоманітності не супроводжується зміцненням законності і правопорядку, посиленням гарантування прав і свобод особи, зростанням економічного потенціалу держави, підвищенням авторитету державної влади.
Негативні внутрішні і зовнішні чинники суттєво ускладнюють процес державотворення в Україні, як і в інших пострадянських республіках. Слід враховувати й те, що громадянське суспільство ще не розвинуте і перебуває лише на стадії свого формування. Це дає можливість державним інституціям при прийнятті своїх рішень не враховувати суспільну думку. Формування правової державності і становлення дієздатного громадянського суспільства — взаємопов'язаний процес, який йде складно, з чималими протиріччями.
Державність — це не лише організація і функціонування інститутів державної влади на відповідному етапі розвитку суспільства. Автори монографії виходять з того, що державність — це більш широка категорія, ніж «держава», «політична система». Якщо держава складає основу політичної системи, є її головним елементом, то державність у широкому розумінні включає як державу, так і значну частину політичної системи і пануючих економічних відносин, а також елементи громадянського суспільства, що впливають на державу і політичну систему в цілому. Виходячи з цього, в монографії увага акцентується не лише на проблемах організації і функціонування державного механізму, а й на становленні громадянського суспільства, на розвитку сучасного українського конституціоналізму, на питаннях забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Розкриваються теоретико-методологічні проблеми становлення української державності в трансформаційний період, аналізуються конституційні засади соціальної функції української держави, національно-етнічні аспекти розвитку української державності, державно-правові конфлікти і способи їх розв'язання з урахуванням динаміки розвитку політико-правових процесів. Аналізують
ся роль і завдання Верховної Ради, Президента України, органів суду і прокуратури, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в становленні і розвитку сучасної української державності, проблеми і труднощі, які виникають в організації і функціонуванні державних і недержавних інституцій.
Розгляд проблеми становлення і розвитку державності через функціонування відповідних інституцій є досить важливим і плідним. Поєднуючи описові і аналітико-оцінюючі засоби аналізу стану державності, автори не лише ставлять актуальні теоретичні і методологічні проблеми розвитку державного будівництва на сучасному етапі, а й аналізують стан поточного законодавства, наявні проблеми правового регулювання. У роботі подаються екскурси в історію розвитку відповідних державних і недержавних структур.
Автори розуміють складність розгляду проблеми становлення і розвитку державності в Україні на сучасному етапі, вважають, що в рамках одного монографічного дослідження цю проблему не вирішити хоча б тому, що процес державотворення, інституційних змін у механізмі влади, в структурах громадянського суспільства продовжується. Цей процес безперервний. Деякий екскурс у минуле, на наш погляд, є методологічно виваженим, тому що аналізувати стан і перспективи розвитку державності лише з часу досягнення Україною своєї незалежності, суверенітету неможливо, як неможливо країну вирвати із тканини живої історії її правотворення і державотворення. Зрозуміти сучасні проблеми державності можна тільки при врахуванні вітчизняного історичного досвіду, менталітету народу, інших чинників.
Автори виходили з того, що в становленні державності основоположна роль належить законодавчій, виконавчій і судовій гілкам влади, Президенту України. Аналіз наявних в Україні реалій свідчить про суттєві недоліки в управлінні справами держави і суспільства. Тому при забезпеченні ефективного функціонування державного механізму, його умінні адаптуватися до сучасних політичних, економічних і соціальних реалій, системно впливати на весь спектр суспільних відносин може бути вирішено багато складних проблем становлення і розвитку сучасної української державності. Відповідно в монографії автори звернули увагу насамперед на проблеми організації і діяльності органів державної влади. Хоча управління справами суспільства реалізується всім механізмом публічної влади, та саме державному механізму в системі цього управління належить основоположна роль. Це підтверджує історична практика. Особливо значною є роль виконавчої влади, в системі і структурі якої відбуваються суттєві зміни.
Неприпустимим є повторення помилок тоталітарного періоду, нехтування уроками власної історії. Для України це може призвести до нових тяжких випробувань. Тому так гостро стоїть питання про якість реалізації структурами державної влади своїх завдань і функцій. Розвиток влади як управлінської системи постійно потребує від неї адаптації до процесів, що відбуваються в суспільстві. На жаль, адаптаційні можливості державної влади під впливом різних чинників є невисокими. Так, реформа виконавчої влади йде складно. Відбувається перестановка і зміна керівників, перейменування органів виконавчої влади, ліквідація одних і посилення можливостей інших, збільшується перетік повноважень по рівнях управління при відсутності уваги до відповідальності органів і посадових осіб. Нерідко виникає почуття, що влада існує для самої себе, а людина полишена сама собі. У результаті громадянин втрачає навички соціальної колективістської психології, збільшується вітчуження людини від держави, знижуються морально-етичні засади суспільного життя. Тому людина починає пристосовуватися до тіньових методів існування, у суспільстві посилюється правовий нігілізм. Все це призводить до тяжких наслідків не лише для особи, а й для держави і суспільства.
Автори монографічного дослідження переконані, що становлення сучасної української державності на демократичних засадах — це системний, складний політико-правовий процес, досить тривалий за часом розвитку, який охоплює реформування всіх сфер суспільного життя, вдосконалення державних і недержавних інституцій, підвищення рівня політико-правової культури населення, посадових і службових осіб державного апарату.
Велика роль у становленні державності народу належить Конституції України. У ній знайшли закріплення як світові цінності конституціоналізму, так і вітчизняний досвід державотворення. Згідно з її приписами йде процес розвитку державного механізму, структур громадянського суспільства. Важливим аспектом проблем, що аналізуються в монографічному дослідженні, є втілення конституційних норм у практику сучасного державотворення, аналіз чинників, які знижують можливості більш активного впливу норм Конституції України на суспільні відносини.